ЦИКЛ ПРЕЗЕНТАЦІЙ «УРОКИ ЛІДЕРІВ» про найвідоміших теоретиків і практиків бізнесу, які збудували себе і змінили світ Творець сінгапурського “економічного дива”"Має бути постійне оновлення талановитих, відданих, чесних, здібних людей, які будуть працювати не на себе, а на своїх співгромадян та на свою країну." Лі Куан Ю (Lee Kuan Yew) — сінгапурський державний діяч, перший прем’єр-міністр Республіки Сінгапур, який найдовше перебував при владі, близько тридцяти років, один із творців сінгапурського “економічного дива”. Співзасновник та перший генеральний секретар Партії народної дії (ПНД), він привів свою партію до восьми перемог з 1959 по 1990 рік, був учасником відділення Сінгапуру від Малайзії у 1965 році та його подальшого перетворення з відносно нерозвиненої колонії без природніх ресурсів на Азійського тигра, державу “Першого світу”. Він досі залишається однією з найвпливовіших політичних фігур Південно-Східної Азії. Лі Куан Ю народився 16 вересня 1923 року у Сінгапурі, в сім’ї китайського походження. У своїх мемуарах Лі згадує своє іммігрантське походження, — його прадід був хакка. Старша дитина Лі Куан Ю народився в Сінгапурі у великому просторому бунгало. Дитиною він попав під сильний вплив британської культури, частково через дідуся, Лі Хун Лонга, який дав своїм синам англійську освіту. Його дідусь дав йому ім’я “Гаррі” на додачу до його китайського імені Куан Ю. Він був головним чином відомий як “Гаррі Лі” протягом перших 30-ти років життя, а також досі для друзів на Заході та для близьких друзів і родини. Він почав використовувати своє китайське ім’я після сходження на політичну сцену. На його ім’я іноді посилаються як Гаррі Лі Куан Ю. Лі та його дружина Куа Гок Чу одружились 30 вересня 1950 року. Його дружина померла 2 жовтня 2010 року. В них двоє синів та дочка. Деякі члени родини Лі займають чільні позиції в сінгапурському суспільстві, його сини та дочка займають високі урядові та пов’язані з урядом пости. Лі навчався спочатку в сінгапурських закладах — у школі Телець Курау, в середній школі Рафлза (де він належав до першої скаутської групи) і Національному університеті Сінгапуру (“Рафлз-коледж”), потім в британському Кембриджі (1945-1949). Він був змушений перервати навчання через Другу світову війну та японську окупацію Сінгапуру в 1942-1945 роках. Протягом окупації він успішно тримав свою справу на чорному ринку, де продавав клей на основі тапіоки Stikfas. Починаючи з 1942 року вивчав китайську та японську мови і через це зміг влаштуватись перекладати телеграми союзників на японську мову, а також був англомовним редактором японської газети Hodobu з 1943 по 1944 рік. Після війни він короткий час вчився в Лондонській школі економіки, після того перевівся до Коледжу Фітцвільяма, Кембридж, де вивчав право, який закінчив з двома дипломами та з відзнакою (згодом його відзначили почесним членом Коледжу Фітцівільяма). Він повернувся в Сінгапур у 1949 році і почав роботу юриста у фірмі Laycock and Ong, що була у власності Джона Лейкока, піонера мультирасизму, який разом з Раджею та Таном заснував перший сінгапурський мультирасистський клуб відкритий для азіатів. Перший досвід в політиці Сінгапуру Лі отримав працюючи в якості довіреного для Джона Лейкока під стягом про-британської Прогресивної партії під час виборів до законодавчої ради в 1951 році. 12 листопада 1954 року Лі разом з групою друзів середнього класу з англійською освітою, утворюють “соціалістичну” ПНД у вигідному альянсі з прокомуністичними торговими профспілками. Їхньою спільною метою було агітувати за самоврядування та покласти кінець британському колоніальному правлінню. Лі став генеральним секретарем і залишався на цьому посту до 1992 року. Лі у 1955 році став лідером опозиції проти коаліційного уряду трудового фронту Девіда Маршала. Він також був серед представників ПНД на двох конституційних переговорах, які відбулись у Лондоні стосовно майбутнього статусу Сінгапуру. На загальнонаціональних виборах, що відбулись 1 червня 1959 року, ПНД здобула 43 з 51 місць в законодавчих зборах. Сінгапур здобув самоврядування з автономією у всіх державних справах за винятком оборони та закордонних справ, Лі став першим прем’єр-міністром Сінгапуру 5 червня 1959. Після здобуття незалежності від Британії Лі зіткнувся з багатьма проблемами, такими як освіта, нестача житла та безробіття. Уряд Лі був на грані краху до референдуму 1962 року щодо злиття із Малайзією, який також став перевіркою довіри суспільства до уряду. 1961 року, після пропозиції малайського прем’єр-міністра Тунку Абдул Рахмана щодо утворення федерації, куди мали увійти Малайя, Сінгапур, Сабах та Саравк, Лі почав кампанію за злиття з Малайзією та проти Британського колоніального правління. Він використав результати референдуму, щоб показати, що люди підтримують його план. 16 вересня 1963 року Сінгапур стає частиною Малайзії. Однак, союз виявився недовготривалим. Далі були національні бунти в Сінгапурі. Лі Куан Ю був змушений особисто з’явитись в проблемних місцях, щоб заспокоїти ситуацію. Не маючи змоги розв’язати кризу, Тунку вирішує виключити Сінгапур з Малайзії. Лі підписав угоду про розділення 7 серпня 1965 року, в якій також обумовлювались стосунки з Малайзією після розділення та наміри продовжити співпрацю в таких сферах як торгівля та взаємний захист. Провал об’єднання став важким ударом для Лі, який вважав його необхідним для виживання Сінгапуру, але проголосив: «Сінгапур назавжди залишатиметься суверенною, демократичною та незалежною державою, заснованою на принципах свободи і справедливості та буде домагатися фінансового благополуччя і щастя громадян у найбільш справедливому та рівному суспільстві”. Уряд Лі зіткнувся із значними викликами, — відсутність природних ресурсів, постачання води, яке велося головним чином з Малайзії, та дуже обмежені оборонні можливості. Лі почав шукати засобів досягнути міжнародного визнання Сінгапуру. 21 вересня 1965 року Сінгапур приєднався до Організації об’єднаних націй, згодом, 8 серпня 1967 року, став одним із засновників Асоціації держав південно-східної Азії (ASEAN), поліпшив стосунки з Індонезією. Об’єднавши зусилля уряду та правлячої партії, Лі намагався створити унікальну сінгапурську ідентичність протягом 1970-х та 1980-х — таку що визнавала права різних національностей під парасолькою мультикультуризму. Лі та його уряд наголошували важливість підтримки релігійної толерантності та гармонійних стосунків між національностями. Після проголошення незалежності в адміністрації Лі Куан Ю було три головних клопоти — національна безпека, економіка та соціальні проблеми. Вразливість Сінгапуру була добре відчутна. Як тільки Сінгапур здобув членство в ООН, Лі почав швидко шукати міжнародного визнання незалежності Сінгапуру. Він оголосив політику нейтралітету та неприєднання, наслідуючи модель Швейцарії. У той самий час він попросив Го Кен Сві розбудовувати Збройні сили Сінгапуру та попросив допомогу в інших країн, особливо в Ізраїлю, про поради, тренування та обладнання. Лі завжди надавав великого значення розвитку економіки. Його увага до деталей стосовно цього аспекту дійшла до того, що цьому підпорядковувались інші грані Сінгапуру, включно з широкою та ретельною підтримкою міжнародного іміджу “Міста-саду”. Цієї політики вони притримуються по сьогоднішній день. Як і в багатьох країнах, в Сінгапурі були проблеми з корупцією. Лі запропонував закони, які давали право Бюро розслідувань корупційних дій (CPIB) більші повноваження щодо арештів, обшуку, виклику свідків, розслідувань банківських рахунків та сплати податків підозрюваних та їхніх родин. Лі вважав, що міністри повинні отримувати великі зарплати, щоб мати змогу утриматись від нечесної поведінки. У 1994 році він запропонував пов’язати зарплати міністрів, суддів, та вищих державних службовців із зарплатами кращих професіоналів у приватному секторі, аргументуючи це тим, що така політика допоможе завербувати та утримувати талановитих людей на державній службі. В кінці 1960-х, побоюючись, що зростання населення Сінгапуру може перевантажити ще не зміцнілу економіку країни, Лі почав енергійну кампанію з планування сім’ї “Зупинись на двох”. У 1983 році, через Лі спалахнули “Великі шлюбні дебати”, коли він почав заохочувати чоловіків вибирати високоосвічених дружин. Він був стурбований тим, що велика кількість жінок з вищою освітою залишались неодруженими. Через занадто успішну кампанію з планування сім’ї “Зупинись на двох” до кінця 1990-х народжуваність впала так низько, що довелось ввести заохочення на всіх заміжніх жінок, а також додати нові програми, такі як схема “бебі бонус”. Одним з непохитних переконань Лі Куаня Ю була віра в ефективність тілесних покарань, а саме побиття різками. У своїх мемуарах “Сінгапурська історія” він описав часи свого навчання в коледжі Рафлза у 1930-і роки, згадуючи, як директор школи Д. В. МакЛауд покарав його за хронічні запізнення. Уряд Лі успадкував тілесні покарання в судовій системі від Британського правління, але значно розширив їх межі застосування. У 1994 році широкого розголосу набуло покарання різками американського тінейджера Майкла Фея, який порушив закон про вандалізм. Таким чином судові тілесні покарання привернули увагу світової спільноти. Тілесні покарання в школі (тільки для учнів чоловічої статі) також були успадковані від британців. Сінгапур є однією з небагатьох країн у світі, де тілесні покарання є офіційним військовим дисциплінарним покаранням. Лі налагодив стосунки з Малайзією. Махатхір попросив Лі розірвати зв’язки з китайськими лідерами з Партії демократичної дії; натомість Махатхір зобов’язався не втручатися в справи малайських сінгапурців. В червні 1988 року Лі та Махатхір досягли угоди в Куала Лумпурі побудувати дамбу Linggui на річці Джохор. Коли Лі Куан Ю вирішив відійти від влади та передав пост прем’єр-міністра він сказав: “Навіть якщо я буду лежати хворий, або навіть якщо ви похороните мене, але я буду відчувати, що щось пішло не так, я повернусь”. Він став міністром-ментором. За його ініціативи в грудні 2004 року, була запроваджена однорічна промо-кампанія “Говорити по-китайськи круто!”, щоб привернути уваги молодих до вивчення та використання мандаринської. 12 червня 2005 року в інтерв’ю CCTV Лі наголосив на необхідності постійного оновлення талантів серед керівників країни: “У світі, що змінився, ми повинні знайти місце для себе, маленькі куточки, де незважаючи на наші малі розміри, ми зможемо виконувати роль корисну для всього світу. Щоб зробити це, вам потрібні люди нагорі, які здатні приймати рішення та побачити тенденції, які мають хороший розум відкритий до ідей, хто може вхопитись за можливість, як колись це зробили ми… Має бути постійне оновлення талановитих, відданих, чесних, здібних людей, які будуть працювати не на себе, а на своїх співгромадян та на свою країну. Якщо вони впораються, справа буде тривати ще протягом одного покоління і так далі. Як тільки це не спрацює, все пропало”. Незважаючи на малі розміри, обмежений простір та нестачу природних ресурсів. Лі часто заявляв, що єдиний природний ресурс Сінгапуру — це його люди та їх сильна етика праці. Серед багатьох сінгапурців він користується повагою, особливо серед старшого покоління, для багатьох людей в Сінгапурі та за межами країни, Лі нерозривно пов’язаний із сприйняттям бренду Сінгапуру. У січні 2011 року видавництво Straits Times Press опублікувало книжку Lee Kuan Yew: Hard Truths To Keep Singapore Going. Книга призначена для молодих сінгапурців, в основі лежать 16 інтерв’ю з міністром-ментором і сімома місцевими журналістами в 2008-2009 році. Перший тираж 45 000 примірників розійшовся швидше ніж за місяць після виходу, за ним пішов наступний у 55 000 примірників. У 2011 році Лі оголосив, що залишає кабінет міністрів Лі Сянь Луна, щоб його команда могла починати з “чистого аркуша”. У 2004 році на честь Лі Куаня Ю назвали Інститут державної політики, що підпорядкований Національному університету Сінгапуру. Лі написав двохтомник спогадів: «Сінгапурська історія», яка охоплює його погляд на історію Сінгапуру до відділення від Малайзії в 1965 році, та «Із третього світу в перший», в якій розповідається про подальше перетворення Сінгапуру в розвинену країну.
Джерела: (Фонд Бібліотеки ЛІМу та інші) Засновник імперії сімейних розваг
« Я не створюю фільми просто, щоб
заробляти гроші. Я заробляю гроші, щоб створювати фільми»
Невтомний
фантазер, далекоглядний бізнесмен та засновник імперії сімейних розваг, людина,
якій вдалося створити неперевершений коктейль, змішуючи у розумних пропорціях
мрії та купівельні можливості, це все він Уолт Дісней (англ. Walt Disney),
повне ім'я - Уолтер Елайас Дісней, (5.12.1901–15.12.1966). Американський
художник-мультиплікатор, кінорежисер, актор, сценарист і продюсер, засновник
компанії «Walt Disney Productions», яка сьогодні є медіа-імперією «The Walt
Disney Company». Уолт є творцем першого в історії звукового, музичного та повнометражного
мультфільму. У своєму надзвичайно напруженому житті Дісней, як режисер, зняв 111 фільмів і був
продюсером ще 576 кіноробіт. Його заслуги в області кіномистецтва були
відзначені 26 преміями «Оскар»
та багатьма іншими нагородами та преміями. Уолт
Дісней народився в Чикаго.
У 1906 році сім'я переїхала на ферму в штат Міссурі, а в 1910 році - у
Канзас-сіті. Грошей на олівці і папір, про які так мріяв Уолт – не було. Тому він
знайшов смолу, палицю і намалював перший малюнок - будинок на стіні власного
будинку. Роки через три він почне продавати свої малюнки сусідам. А ще через 40
років вони будуть продавати ці малюнки на аукціонах. У 14 років Дісней почав підробляти
- розносив газети. Його деспот-батько, думаючи, що всі художники - нероби,
жорстоко карав Уолта за малярство. Тим не менш, Уолту вдалося вступити до Чиказького
Інституту Мистецтв. Коли в шістнадцять років Уолта не взяли на військову службу
, він приєднався до Червоного Хреста у Франції, і провів рік за кермом санітарної
машини.
У
1919 році Дісней
влаштовується художником на студію кінореклами, де починає створювати свої
перші рекламні фільми - тоді ж у нього виникло бажання продовжити свої
експерименти в світі мальованої анімації. З часом Дісней
відкрив у Канзас-Сіті свою першу студію анімації «Лаф-о-грамз», де його
компаньйоном і провідним аніматором став Аб Айверкс.
Однак незабаром фірма збанкрутувала.
У
1923 році Дісней
переїжджає до Лос-Анджелеса. Об'єднавши грошові ресурси і позичивши ще 500 $,
брати Уолт і Рой (рідний брат Уолта), побудували подіум для кінокамери в гаражі
свого дядька та згодом одержали перше замовлення на серію короткометражних
мультфільмів. 1 березня 1924 Дісней дебютував своїм першим трюковим фільмом
«День Аліси на морі», створений за мотивами книжки Льюїса
Керролла «Аліса
в країні чудес» (всього Дісней зняв 56 фільмів про пригоди Аліси). А
в січні 1926 року в Каліфорнії відкрилася перша студія The Walt Disney Company
як невелика анімаційна студія.
Фільм
складається з багатьох елементів. Створення навіть невеликого епізоду вимагало
таланту директора, актора, звукооператора, сценариста і музичного редактора. Робота
директора полягає у виборі часу і координуванні всіх елементів: діалогів,
кольору, звуку та музики; які й складуть готовий фільм. У студії Діснея на
початку було тільки двоє робітників - Уолт і Рой. І вони справлялися.
Художній професіоналізм Уолта
Діснея поступався перед багатьма художниками, але, коли мова йшла про
генерування ідей – тут йому не було рівних. Він сам знаходив теми та сюжети,
вигадував героїв, наділяв їх характером, недоліками та чеснотами, займався
постановкою трюків.
Незабаром
студія Уолта Діснея отримала контракт від уряду США на виробництво навчальних
фільмів. Проекти були настільки прибутковими і цікавими, що студія повністю
відмовилася від продовження роботи над іншими фільмами.
У
1928 році брати повернулися до ідеї "енергійної миші". Напружена
робота привела до появи короткометражного фільму "Пароплав Віллі".
Капітаном судна була маленька миша Міккі Маус, якого, на початку, озвучував сам
Дісней.
У 1937
з’являється мультфільм "Дурні симфонії", - перша в світі повнометражна мультиплікація
"Білосніжка і сім гномів". Між цими фільмами - Плуто і Гуффі - інші
популярні діснеївські герої, а також перший кольоровий фільм з Міккі Маусом -
"Концерт".
У
1948 році Уолт Дісней починає свою знамениту серію кольорових фільмів:
"Жива пустеля", "Зникаюча прерія", "Африканський
лев" і "Біла дика місцевість".
Паралельно
з цим він працює над дитячими фільмами: "Острів Скарбів", "Робін
Гуд" і "Мері Поппінс".
Пізніше,
в 1955 році в Каліфорнії він відкрив перший Діснейленд - парк атракціонів.
Потім Діснейленди відкриються у Флориді, Токіо та Парижі: Але це був тільки
початок.
У
1965 році Уолт Дісней звернув увагу на різні проблеми, пов'язані з поліпшенням
якості міського життя в Америці. Він особисто склав проект
"експериментальної спільноти завтрашнього дня", спланований як
можливий розвиток творчого потенціалу американської промисловості.
Дісней
скупив 43 квадратних милі невикористаної землі, де планував розмістити новий
"Світ Діснея": розваги, курорти, готелі, мотелі, індустріальні
комплекси, аеропорт майбутнього і його "експериментальне співтовариство
завтрашнього дня". Після семи років
планування і підготовки, включаючи 52 місяці фактичного будівництва, "Світ
Діснея" відкрився, як і було намічено, 1 жовтня 1971 року.
В
1961 році Дісней заснував Каліфорнійський Інститут Мистецтв. Уолт Дісней
задумував нову школу як "співтовариство мистецтв" - новий підхід до
професійного навчання. На додаток до музики і живопису в інституті вивчається
кінематографія, театр, скульптура і мода.
15
грудня 1966 Дісней
помер в Лос-Анджелесі від раку легень. Після цього компанія, що носить його
ім'я прийняла стратегічне рішення відмовитися від показу сигарет у своїх
фільмах.
Незважаючи
на смерть Діснея,
розпочата ним справа триває, і його кіностудія як і раніше знімає анімаційні та
ігрові фільми для дітей різного віку. У 1968 році Дісней
був посмертно нагороджений найвищою нагородою США «Золотою медаллю Конгресу».
Поширена
також версія про замороження мультиплікатора в кріогенній камері, на яку він
пішов в надії на знаходження методу розморожування організму людини в далекому
майбутньому.
Джерела: (Фонд Бібліотеки ЛІМу), http://biographie.in.ua/ та інші. Щоб не було бідних… Навіть утопічні ідеї стають реальністю, коли ти любиш свій народ Мохаммед Юнус, (бенг. মুহাম্মদ ইউনুস ), засновник та директор Бангладешського Grameen Bank, лауреат Нобелівської премії, новатор, який побудував нову банківську систему, визнавши, що надання кредитів не обов’язково повинно бути пов’язано із їх забезпеченням, пропонуючи дрібні кредити дуже бідним людям, допоміг їм вийти з бідності. Народився Мохаммед Юнус 29 червня 1940 року в Чіттагонге, Бангладеш, (Індія). Закінчивши 6 класів з високими балами, він вступає до Чіттагонгзької університетської школи та за результатами іспитів стає 15 у рейтингу із 39 тис. студентів зі всієї провінції. У 1965 році одержує стипендію Фулбрайта і переїжджає до США для вивчення економіки. 1969 року йому присвоюють звання доктора філософії в області економіки в університеті Вандербильт в Нашвілі, штат Теннессі. Після проголошення незалежності Бангладеша, Юнус повернувся на батьківщину, де розпочинає роботу над реалізацією сільськогосподарської програми з ефективної іригації (зрошення) селища Добра. Юнус впровадив у селищі, яке не користувалося іригацією, систему «трьох третин». Згідно цієї системи, третину доходів від продажу урожаю слід було віддати власникам землі, третину - селянам, а третину пустити на оплату інфраструктури, зокрема, іригації. У результаті, урожай рису потроївся. У 1978 році Юнус отримав президентську нагороду за успішне впровадження цієї програми. 1976 року Юнус відвідує селище Добра, де працюють 42 виробники меблів з бамбуку та позичає їм 27 доларів під відсотки. Це стало неформальним початком проекту Grameen Bank, націленого на розширення мікрокредитування для найбідніших жителів країни. Grameen Bank, що з бенгальської означає «сільський», стане світовим першопрохідцем в мікрокредитуванні, а Юнуса називатимуть «банкіром для бідняків». У 1981 Фонд Форда надає Grameen Bank 800 тис. дол., як гарантійний фонд для того, щоб комерційні банки підтримали Grameen. 1983 Grameen Bank одержує формальне схвалення уряду, як незалежний банк, на той час у нього 59000 клієнтів у 86 філіалах. Банк пропонує 3 види кредитів: кредити скеровані на одержання прибутку під 20%, житлові кредити під 8 % та кредити для здобуття вищої освіти під 5%. 1994 Grameen одержує близько 20 млрд. долларів від Фонду Мак-Артур, Фонду Рокфеллера, Всесвітнього Банку, уряду США, Організації Об’єднаних Націй та уряду Німеччини для підтримки 65 повторних проектів Grameen в 27 країнах. 1995 Grameen вперше одержує достатньо прибутку, щоб функціонувати на повністю комерційній основі, не залучаючи пільгових кредитів або грантів. 1997 року організовується GrameenPhone Ltd. – компанія мобільного зв’язку, яка впродовж 7 років забезпечила зв’язком більше ніж 43 тис. сільських жителів. Згодом, створюється Grameen Cybernet, Grameen Communications комерційний та некомерційний постачальник послуг інтернету. У 1999 році Юнусу вручають премію Індіри Ганді за його ініціативи з мікрокредитування. У 2003 році Grameen розпочинає програму Grameen Mambers, скеровану на позички кредитів для безпритульних. Від учасників програми не вимагається припинити жебракувати, але їх заохочують продавати вроздріб деякі споживчі товари, такі як: стрічки, свічки, фрукти, кока-колу та ін., щоб одержати прибуток. До середини 2004 року в програмі взяло участь більше ніж 8 тис. безпритульних. У 2004 році банк має 1195 філій, він працює в 43681 селі зі штатом в 11855 працівників. Генсек ООН на період з 1993 по 1995 рік ввів професора Юнуса до складу Міжнародної консультативної групи (International Advisory Group) при Четвертій всесвітній конференції, що проходила в Пекіні. Крім того, з 1993 року по теперішній час він входить в Консультативну раду з підтримки стійкого економічного розвитку (Advisory Council for Sustainable Economic Development). У 2006 році Юнус та Grameen bank, який він створив, отримали Нобелівську премію миру “за спроби ініціювати економічний і соціальний розвиток знизу”. У березні 2011 року Юнус був звільнений від обов’язків керівника Grameen Bank. За офіційною версією через порушення пенсійного законодавства: на момент звільнення, Юнусу виповнилося 70 років, а пенсійний вік в Бангладеш становить 60 років. Але західні ЗМІ припускали, що причиною відсторонення Юнуса могло стати його звинувачення уряду Бангладешу у корупції. Джерела: Пендиа, М., Шелл, Р. Уроки лидеров: чему можно научиться у 25 личших бизнесменов наших дней.– М., С-Пб., К.: Вільямс, 2007. – С.99-106. http://dizel.zp.ua/, http://www.vedomosti.ru, http://www.forbes.ru
«Ідіть на Гембу!», або Безперервне вдосконалення "Сьогодні дуже легко здобути знання, але самі по собі вони не мають жодного значення. Знання стають мудрістю лише тоді, коли перетворюються на щоденну активність." Масаакі Імаі
Масаакі Імаі (яп. 今井 正明 народився в 1930р. в Токіо) – засновник легендарної концепції KAIZEN. Отримавши ступінь бакалавра в Університеті Токіо Масаакі залишився в своїй альма-матер, щоб продовжити наукову діяльність у галузі міжнародних відносин. Масаакі Імаі є засновником Cambridge Corporation — консалтингової компанії, яка спеціалізувалася на управлінському консультуванні і наборі топ-менеджерів. Як консультант в галузі рекрутингу, управління персоналом та організаційних досліджень, Імаі особисто надав допомогу більше ніж 200 іноземним та спільним підприємствам у Японії. З 1976 по 1986 рр. - президент Японської федерації рекрутингу і кадрових агентств. Щоб допомогти компаніям втілювати концепції, та інструменти KAIZEN, Масаакі заснував KAIZEN Institute Consulting Group — консалтингову компанію, яка має офіси в більше ніж 30 країнах світу. Українським управлінцям, можливо, більш знайомим буде термін "постійне вдосконалення". Народившись у Японії, філософія Kaizen (від японського kai — зміни та zen — добрий, мудрий) набула широкого розповсюдження у всьому світі та довела свою ефективність не тільки у виробничій сфері. Вперше філософія Кайдзен була застосована в ряді японських компаній (включаючи Toyota) у період відновлення після Другої світової війни, і відтоді поширилася по всьому світу. Термін «кайдзен» став широко відомий завдяки однойменній книзі Масаакі Імаі. Масаакі Імаі є автором двох книжок "Kaizen: ключ до успіху японських компаній" в якій вперше прозвучав термін "кайдзен" та заклик до широкої аудиторії підприємців та керівників компаній звернути увагу на величезні можливості менеджменту по-японськи, та "Гемба Kaizen: шлях до зниження витрат та підвищення якості", які перекладено на безліч мов. Наразі готується до видання третя книга експерта філософії кайдзен: "Kaizen: Стратегія". Нова книга - попередження для вищого керівництва компаній. Автор переконаний, тільки якщо вище керівництво компанії на сто відсотків приймає філософію Кайдзен, компанія зможе вижити в цьому тисячолітті. Кайдзен - це філософія, завдяки якій традиційна система виробництва перетворюється в систему бережливого виробництва. Каже Масаакі Імаі: "Більшість виробничих компаній працюють за принципом виштовхуючої системи. Тому основна увага приділяється очікуваним показниками продажів. Я за витягаючу систему, яка також називається системою "точно вчасно" (Just In Time, JIT). Дієздатна JIT-система вимагає дуже хорошої координації між такими функціями як закупівля, виробництво, маркетинг та продажі. Конкурентна перевага при цьому забезпечується за рахунок здатності подати на ринок необхідний продукт з необхідною якістю протягом обмеженого періоду часу». Масаакі Імаі наголошує, що Кайдзен передбачає залучення всіх без виключення представників компанії, і починатися вона повинна на верхньому рівні. Без підтримки ключових людей в організації Кайдзен неможливий. «Ідіть на гембу!», - що означає ідіть у цех. Так коротко формулюється основний принцип Масаакі Імаі. Гемба — реальне місце в компанії де створюється якість, відділ чи місце, де працюють люди, які безпосередньо спілкуються з клієнтами, які є по суті реальним обличчям компанії для клієнта. Це, наприклад, відділ отримання платежів у банку чи приймальна в готелі. Саме гемба визначає, наскільки успішним буде ваш бізнес, і саме до гемби потрібно застосовувати принципи кайдзен, звертаючи увагу в першу чергу на якість, а не на вартість. Менеджери, що відповідають за забезпечення і організацію виробництва, повинні як мінімум чверть свого робочого часу проводити на гембі та аналізувати події, виходячи з чітких критеріїв скорочення виробничого циклу і рівня запасів. Гуру з менеджменту каже: «Багато західних керівників вважають, що для впровадження змін необхідно інвестувати значні кошти, наприклад, в автоматизацію, придбання високовартісного обладнання та новітніх технологій. Проте в Японії вважають, якщо у вас немає грошей, працюйте мізками або ж просто працюйте інтенсивніше". У підсумку найбільш важливою є зміна "скелета" компанії. У легендарну концепцію, яка може послужити і в особистих досягненнях, закладено принцип «однієї хвилини». Людям західної культури японська методика може здатися неефективною, тому що на Заході панує думка, що без великих зусиль хороших результатів не досягти. Але масштабні програми, що забирають багато сил, можуть зламати будь-кого і залишитися безрезультатними. Принцип цієї методики полягає в тому, що людина займається певною справою рівно одну хвилину, але день у день і в один і той же час. Одна хвилина часу - це зовсім мало, а значить під силу кожному. Важливо те, що ви перемагаєте невпевненість у своїх силах, звільняєтеся від почуття провини і безпорадності, бачите результат. Надихаючись почуттям успіху, ви поступово збільшуєте період часу. У Кайдзені не існує останнього кроку, кожен крок веде до десяти нових покращень. Залишилося тільки визначитися з вашими потребами і розпочати застосування методики «Кайдзен» на практиці. У червні 1999 р. книжка " Гемба Кайдзен " Масаакі Имаи була нагороджена Shingo Prize , який називають "Нобелівською премією у виробництві". Джерело: http://uk.wikipedia.org http://www.mgubs.ru http://www.management.com.ua та інші
|